***

у  країні,
де  дощі  ніколи  не  втомлюються  падати,
я  все  ще  чекаю  на  диво  —
на  зустріч  з  тобою.

у  країні  дощів
можна  потай  поплакати,
та  з  небом  осіннім
пролитися  в  землю  сльозою.

у  країні  дощів
живу  пересадженим  деревом,
та  жодна  з  гілок  моїх  тут
не  стане  дібровою.

у  тутешніх  містах
не  знають  мого  коріння,
у  тутешніх  містах
говорять  не  рідною  мовою.

у  країні  дощів
поміж  звуків  чужих,
звичок,
запахів,
розчинитися  можна  у  сірій
буденній  похмурості.

але  в  мене  є  ти,
тільки  в  іншій  жорстокій  реальності
ти  виборюєш  право
на  мирне  життя
на  межі  болю  й  мужності,

і  тільки  думками
«Живий!  Слава  Богу!»
рятуюся.

щоденно  молю,
від  страждань  відвести,
від  полону...

крізь  відстань  стає
моїм  емоційним  заземленням  —
твій  голос,
коли  його  чую,
на  тому  кінці  телефону.

©  Тетяна  Купрій,  Німеччина,  2025

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2025
автор: Тетяна Купрій - Кримчук