День щасливий з днем злощасним
вряд чергуються либонь.
То спалахує, то гасне
у моїй душі вогонь.
То радію, то сумую.
Геть заплуталась в чуттях.
Ма́буть, марно, ма́буть, всує
слово зріє на вустах,
бо напевно не судилось
слово вимовити те.
Вистачає ледве сили,
бо становище хитке.
То іду, то повертаюсь.
Заблукала на шляху́.
Ніби йшла угору плаєм,
опинилася в льоху́.
Крізь спробу́нок, крізь осло́ну
в колообігу подій
то солодкий, то солоний
п'ю із келиха напій.
Як же хочеться у небо
слово вистраждане те
відпустити. Та чи треба?
Бо воно таке лунке,
що і шепіт не врятує
в час, коли душа кричить.
Навіть голос вітродуя
стихне на недовгу мить.
Вряд чи найде адресата
слово те, що полягло
у глибінь душі, у кратер
усвідомлення мого́...
17.11.2025
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051584
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2025
автор: Олена Студникова