Не шукаите долю на чужому полі.
Не кажіть, що краще там на видноколі.
Не губіть останню воленьку святу.
Залишіть, плекаите у годину злу.
Важко, вірю, важко зберегти святе.
Та на то ж ми и люди - ми можемо все.
Можемо кохати.коли ятрать душу.
Можемо сміятись, а плакати мушу.
Можемо летіти з хмарами до неба.
И на коліна впасти, коли є потреба.
Та не можем просто коритися долі.
Адже сильні духом - ми ж не зовсім кволі.
Не можем країну свою не любити.
Тут ми народились- нам у ніи і жити.
Течію джерельну нам не зупинити.
Чиста вода в річці- нам же її пити.
Ліс рубають- щепки летять всі по свту.
Жаль, що ми не знаєм, де кого зустріти.
Де б ми не блукали, де б не знали втому.
Рідна та стежина поверне додому.
Де квітують мальви, де зоря не гасне,
Де завжди хлібина на рушнику пахне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051574
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2025
автор: Надія Тополя