ПРИГАДАЄМО?




День  розпочався  тихо,  без  ілюзій,  
Густі  тумани  й  спогади    пливуть.
Поменшало  знайомих,  рідних,  друзів…  
Чи  то  життя  міняє  вже  маршрут?
 
О,  ця  реальність  інша,  зовсім  інша  –  
Прогірклий  запах  осені  й  війни.
І  забиває  дух  змарнілим  віршам.
Змінилось  все.  Змінилися  і  ми.

Я  звідти,  із  минулого  сторіччя,
Де  молодість,  надії  і  любов…
Були  там  щасні  і  не  дуже  стрічі,
Життя-буття.  Не  повернути  знов.

Усе  тоді  здавалось  гарне,  пишне:
Город,  струмочок,  хата  і  сади…
Робила  перші  кроки  по  шпорИшу…
Було  це  після  Другої  війни.

При  хаті  -  сіни.  А  бабуся  –  в  полі.
В  городі  влітку  маки  ще  цвіли.
А  ми  гуртами  гралися  на  волі
І  забредали  в  сад  чи  в  бур’яни.

І  дід  старий.  Чи  часто  доля  била?
Малій  -  старі    розказував  казки.
А  мама  все  робила  і  робила…
Зі  стін  дивились  давні  образИ.

Були  ще    мати  й  баба  молодими,
Але  давно  вже  тата  не  було…
В  мороз,  у  дощ    до  школи  ми  спішили,
Всі  дітлахи…  Містечко  –  мов  село.

Книжки  любила.  Щось  бриніло  в  серці.
В  бібліотеку  часто  забреду…
А  стільки  книг  отих  на  етажерці  –  
Читала  все,  запоєм,  без  ладУ.

Дитяча  дружба  і  фантазій  рифи.
Той  давній  парк  і  білий  зАмок  в  нім.
Усе  жило  у  спогадах  –  до  крихти  -  
Красивим,  таємничим  і  старим.

Життя  не  мед.  Прилавки  геть  скромніші.
Простенька  сукня  радістю  була.
Та  якось  раптом  пробудились  вірші.
Все  ж,  певно,  доля  душу  берегла.

Були  якісь  паради,  гімни,  свЯта,
ВСІ  -    бідні  й  рівні,  так  було,  ачей?
Та  якось  сторонилися  дівчата,
Від  книги  не  підводила  очей…

Усе  в  природі  й  людях  -  чисте  й  справжнє:
Вода,  й  повітря,  й  щирі  почуття.
І  ця  душа,  наївна  й  нерозважна,
Ще  вірила  у  сонячне  життя.

Колись  стара  циганка  нагадала:
- Страждаєш  не  від  Бога  –  від  людей.
Та  я  жила,  і  плакала,  й  сміялась  -
В  полоні  дум,  фантазій  та  ідей…

А  нині  що?  Живі  твої  ідеї
Про  силу  справедливості    чи  ні?
Гірка  реальність  нищить  мавзолеї,
Спочили  в  них  ілюзії  сумні.

Той  час  минув.  Обличчя  незабутні  –  
В  них  більше  віри,  щирості,  добра…
Страшна  війна  розкльовує  майбутнє.
Яке  воно?  Вже  бачимо.  Пора…

О,  ця  епоха  інша,  зовсім  інша  –
Прогірклий  запах  осені  й  біди.
І  забиває  дух  змарнілим  віршам…
Що  буде  після  третьої  війни?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051548
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2025
автор: Світла(Світлана Імашева)