Бачиш, я в житті без тебе, не пропала,
Лиш тратила даремно час із тобою.
Недоля найкращі мої роки вкрала,
В'янула наче квітка в саду весною.
Знаєш я нікого, тільки себе виню,-
Що трудилась зранку до ночі ,як пташка .
Коли обпекла свої руки до вогню,
Тоді молилась Богу ,наче монашка.
Ночами згорала, як зірка в самоті
Без любові , ніжності, тепла і ласки,
Усе думала я за інших у житті,-
Так хотілось романтики, трішки казки.
Проходимо через труднощі у житті,
Те ,що кожного чекає, оте буде.
І хто має тебе зустріти на путті,
Той залишиться у серці , твоїм буде.
А ніхто не застрахований на землі,
Від нещасних випадків - капризу долі .
Йдем наосліп у завтра, великі, малі,
Падаємо, і каміння ноги коле.
В природі є дощі , блискавиці, грози ,
Треба через все, воду і вогонь пройти.
Квітка в'яне від холоду і морозу,
І цвіт пелюстки топчуть грози і вітри.
Ми злітаємо, як метелик до світла,
обпечем руки, втікаємо від вогню.
Серед зим прагнемо ,щоб душа розквітла,-
Жаліємо себе, плачемо від жалю.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2025
автор: Чайківчанка