Я навчилась стримувати сльози.
Я навчилась жити у ві сні.
Всі митарства в світі і незгоди,
Я ховать навчилась у душі.
Заховаю глибоко до болю.
Замурую в серці кам"янім .
Я не буду плакать за тобою
Ти живии, а це понад усім.
Нагороди горю не поможуть.
Та и навіщ обтяжувати груди.
Руки, ноги, голова - все зможуть.
Збережуть надовго ці незгоди.
І згадають, як степи пахали.
І собак, які блудили всюди.
Здобич свою у тілах шукали.
И вороння, що рискали повсюду.
Вижили - розтерзані,розбиті,
Серце зжали в кам"яніи руці.
Як хотіли вони ще любити!
Дарувати квіти жінці чи дочці.
Зрозуміти їх поможе кредо.
Лиш кохана збереже тои смак.
Коли разом з журавлями - в небо
Обіинявши вітер, літали в небесах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2025
автор: Надія Тополя