Я звикну
Людина до всього звикає.
Навіть спати міцно під обстріли.
Страх таки поступово зникає.
Довіряю життя тобі, Господи.
До всього звикає людина:
відсутності світла, тепла і води.
До чого не звикне, єдине:
до втрати домівки й рідні...
Все решта - пусте, неважливе.
Багато що втратило сенс.
Біль втрати забуть неможливо,
до горя, свого чи чужого, не звикнути теж...
Життя то таки найцінніше!
Не успіх, не гроші, не речі.
Пусте ж відпущу якнайшвидше.
Залишу любов лиш у серці.
До іншого звикну...
Н. Пашутинська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051441
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2025
автор: Маргіз