Ти наливаєш, мені каву,
Не запитав, чи я, її п’ю,
Примружу очі та й гітару,
Ледь посміхнувшись, радо візьму.
Чом не спитав, чи хочу пити,
Хіба вже блиск бачиш у очах?
Підкрався сумнів, ти любити,
Все життя зможеш? Чи один шлях?
З тобою знайдем. Може доля,
Накреслить нам чітку дорогу,
Враз заблукаєм серед поля,
Кожен в собі схова тривогу.
Краще послухай звук гітари,
І мелодійність, як кохання,
Навряд відчуєш мої чари,
Мабуть все фальш, аж до світання.
Здригнулись струни, вмить морозить,
По тілу холод, не зігрітись,
Чомусь невчасно гіркі сльози,
Навіщо нам було зустрітись.
Та випий сам, пахучу каву,
Насолодися, якщо в змозі,
Тож знов у мріях під гітару,
Скажу, нам двом, не подорозі.
Почуєш звуки і смак кави,
Певно надії, як решето,
Я не спроможна тут злукавить,
Життя, на жаль, не цирк шапіто.
До цього ставлюся серйозно,
Давно та кава охолола….
Не до снаги твої почуття.
29.10.25 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051384
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2025
автор: Ніна Незламна