Вкотре прокинусь о пів на четверту…
Ніч учорашня так схожа на цю,
Прагну розплутати давню дилему,
Чи дотепер я тебе ще люблю?
Кожного разу ця ніч, як екзамен,
Місяць заплутавшись в гіллі дерев,
Крізь нічні вікна малює орнамент…
І схожий образ на твій силует.
Чи лиш здається? Від того, що пам’ять
Спокою серцю ніяк не дає.
Спогади ці душу грішну ще ранять,
Я визнаю, що кохаю тебе.
Час непідвладний, і він не лікує,
Може хтось з друзів вважає не так,
Та я страждаю без тебе…Ти чуєш?
Бо не вмирає кохання ніяк.
Може дріматиму вдень, щоб щоночі,
Вкотре дивитися, як на стіні,
Місячний промінь картини пророчі
Пензлем виводити буде мені.
Буду шукати в малюнках твій образ,
Губи, які цілував на яву,
Носик і очі…Допоки я просто,
Знов на світанку у сон не впаду.
Дві порцелянові чашки на кухні…
Та з однієї лиш пара іде,
Інша холодна, як всі мої будні,
Інша порожня, мов серце моє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2025
автор: Ярослав Ланьо