Мамо, а коли сонце вииде з-за хмар?
Мамо,коли вітер розчеше моє волосся?
Мамо, а це правда, що брат із Росії на нас напав,
І що нам тепер жити тут довелося.?
Мамо, сестричка моя із Москви.
Більше не хоче до нас приїздити.
Невже чимось провинилися ми.
І вже не будемо більше дружити?
Мамо, а брат наш, що десь там аж в Орлі
Він старшии, иому вже десь 18.
Невже він ходить по нашіи землі
И домівки в пожарах иому не сняться?
Мамо. як жити нам треба тепер.
Тут темно і холодно- нам би віконечка.
Невже ми тут , як тваринки помрем
І не побачим більше сонечка.
Мамо, хаи скаже сестричка з Москви,
Всім тим, що стріляти не можна.
Адже жити хочуть всі діти землі,
Бо і вона на нас також похожа.
Мамо, невже всім потрібна віина?
Де ж тоді миру взятися,
Адже сонечко світить усім зрання,
Даваи навчимо їх всміхатися.
Щоб злими не були ніколи и ніде,
Щоб ближнього поважали.
Щоб мали серце своє золоте.
И віини, щоб ніколи не знали
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2025
автор: Надія Тополя