Моє прозріння ніби хвиля з моря,
Яка руйнує за́мок із піску.
Тверезий розуме мій, sorry! sorry!
Пробач мені ілюзію п'янку!
Лети у небо, ілюзорний пташе, –
Тебе я не тримаю за крило.
Все, що було – лише уява наша.
А загалом, нічого й не було.
Лише пісок, з якого ми ліпили
Химерний за́мок спраглих почуттів.
Ти, пташе ілюзорно-міцнокрилий,
Тоді був фальшем, зараз й поготів.
Тому лети на всі чотири з чортом!
Всю лу́ду мли з собою забирай!
Про тебе згадку я лишу за бортом,
Нехай пливе собі за небокрай...
12.11.2025
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051325
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2025
автор: Олена Студникова