Знову сирени по місту звучать ,
Знову кортеж зустрічаєм,
Люди обабіч дороги стоять,
Голови в смуті схиляєм.
Додому в останнє вертає солдат,
Люди стоять на колінах.
Мужньо в руках він тримав автомат ,
На сході десь там у руїнах.
Вірно служив він країні своїй
Нас захищаючи з вами,
Мабуть багато він мав своїх мрій ,
Мріяв як ми всі ночами.
Та куля ворожа не знала про це ,
Їй би лише убивати .
Поглянути хочеться тому в лице ,
Хто заряджав автомата.
Спитати його по що він прийшов,
Чого йому вдома замало,
Що він у себе там не знайшов,
Чи може їм їсти не стало?
Спитати чи маму він знає свою ,
Чи має дітей і дружину,
Чи знає він слово таке як «люблю»?
Люблю я свою батьківщину.
Заглянути в очі ,й сказати йому :
Що марно ішов він від хати
Прийдеться загинути в цьому краЮ
Й навіки отут спочивати.
Бо люди завзяті тут завжди жили,
Любили свою Україну ,
Завжди боролись за неї вони,
За мову її соловʼїну.
Завдячуєм щиро солдате тобі
І щиро прощення благаєм.
Судилось вернутись тобі на щиті
Та ми ж бо тебе памʼятаєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2025
автор: Іван Мотрюк