Руки, ніби, ледве теплі,
Мрії-думки шаленіють,
А душа моя самотня
Вже від туги зеленіє...
Хоче ближче, ніж до тіла...
Хоче щось... понадземного...
Спати?.. Може, та з тією,
Що розрадила до того...
До того, як загубився,
Мрії свої майже втілив ...
Загубився у дрімотній
Незалежній самоті я...
Гарно?.. Гарно... Тільки поряд
Десь присутня і тривога:
Де ж дрімає на самоті
Та, що на кінці дороги..?
Яку пестив нещодавно,
Ту, що пестив без упину,
Поки вже застукав ранок
У розпеченії спини...
...Завжди "треба"...
...не спинити
Мить життя, якби й хотілось...
...Знов хотів би зрозуміти,
Як це - ближче, ніж до тіла...
2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051274
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2025
автор: Володимир Науменко