Іще дрімає Лісовик,
Та сонце шле проміння долі.
Всміхнусь з під шапки боровик,
Проміння пестить йому брови.
Лягає поруч на листок,
На тонкий шар сухої хвої.
На шишок впалих ще разок,
На вид берізки золотої.
Пожухлу вранішню траву,
На павутину, ген, тремтячу.
На зелен-ниви полосу,
Де ще красу таку побачу.
Мій рідний край, земний мій рай,
Умитий сонцем та сльозою.
Люблю тебе всім серцем, знай,
У щастя час, і в час двобою.
11.11.25
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2025
автор: Валентина Ланевич