Я маю світло у своїй душі
І темрява мене не подолає.
Слова насінням проростають в глибині
Написане душею не згорає.
Збираю свої рими з намистин
Серед руїн завжди шукаю сонця
Я знаю, що у світі не один
Розбите серце маю у долоньці
Посічене болючим свистом куль,
Уражене ще й спогадом щемливим
Були часи, коли надії нуль,
Але з словами виростають крила,
І віра стяг здіймає в небеса
Над попелом, коли навкруг руїни
А за вікном вирує листопад
Лиш спогад весняний дарує крила.
Любове, о натхненнице моя:
До світу і людей, до України !
Зорею будь у найтемніший час
І паростком незламності в руїнах.
10.11.2025 р
© Ігор Козак
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051251
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2025
автор: Ігор Козак