О земле моя, ти і є та молитва,
З якою мені йти життям до кінця,
Із нею вставатиму сміло до битви,
Аби не зганьбить українки лиця!
О земле моя! Як болять мені рани
Твої і сьогоднішні, й давніх століть,
Адже тебе мучили-рвали тирани
Й щораз будували нову й нову кліть.
А ти, мов та пташка, спішила на волю,
Ламаючи крила, злітала щораз,
Собі здобувала омріяну долю,
Де б разом жили Київ, Крим і Донбас!
О земле моя, кров’ю й потом полита,
Тому й дарувала рясні врожаї
Пшениці і гречки, і соняха, й жита,
Своїм трударям – лиш тверді мозолі.
О земле моя, ти єдина у світі,
З якою мене пуповина єдна,
Боронять тебе мої внуки і діти.
І вся Україна – сьогодні рідня!
2.10.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051198
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2025
автор: Ганна Верес