Мені не звикати до втрат. І до зрад не звикати.
Впиваються в серце обірвані струни, і ранять...
Осінній накрапує дощ, вибиває стакато,
Стираються схожих обставин загострені грані.
Таке вже було десь. Таке вже колись відболіло.
Моє дежавю ніби сон, що у ранку розтане,
Закутавши в марево зайду мою білотілу.
Нехай незабуту іще, та уже не кохану.
У бганці ще теплій загублена нею перлина,
Фальшива, як блискіт моєї вчорашньої мрії.
У серце - то звично. Болючіше ввігнане в спину.
Бо те, що у спину, дістати колись не зумію.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051189
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2025
автор: Горова Л.