Осінній сад не плаче — він дозрів.
Він знає все: і сонце й першу втому.
Не кожен лист збагне вогонь вітрів,
Але усі впадуть, щоб стати домом.
І я така — дозріла і жива,
Стою у нім, як дерево у полі.
Мій корінь — тиша, а гілки — слова,
Що рвуться в небо і шукають волю.
Мине і дощ, і тиша згірклих днів,
Час опаде, мов листя, непомітно.
І я зросту із власних дивних снів —
У іншу осінь, світлу і привітну.
І мо' тоді збагну я лиш усе,
Чого боялась, що хотіла вчора.
Хоч промінь згас, та серце ще несе
До того дня, де вже немає горя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051163
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2025
автор: Незламна