***
Чи є сенс у тому, аби
продовжувати те, що не має сенсу?
Ще раз іти по тому ж колу,
аби набити ті ж синці?
Які, на жаль, нічому не навчать...
Дивитись у дзеркало і вкотре
бачити байдужу порожнечу.
Котрій завжди все одно,
хто в неї впаде наступним.
Завжди все одно...
Листя облітає восени,
аби навесні народилось нове листя.
Тож, який сенс берегти обірване?..
Прикріплювати зламаними прищіпками
до кострубатого, покорчегого гілля,
що багне одного - спо-чи-ну...
Не знаю, нічого не знаю,
проходячи ще одну осінь
і гублячи, начебто, віднайдені сенси...
Чи віднайдені? Чи загублені?
Питань завжди більше, ніж відповідей.
Та й відповідь на всі питання,
мабуть, тільки одна:
...просто жити...
Відпускаючи те, що не вічне.
І не скиглячи за вічністю.
На все свій час і своє безчасся.
Вітер розгойдує останній кленовий листок.
Цікаво, що він думає
перед тим, як упасти в небуття?..
9.11.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051133
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2025
автор: Леся Геник