Як добре те, що серце вміє ждати,
що не вмирає після бур.
І вчиться тихо відпускати
все, що любило з давніх днів.
Вона тримає нас у спокої,
коли злетіли всі шалі.
І навіть в хмарах, в темній порі
серце чекає своєї долі.
Хай час іде, хай розлука стискає,
нехай серце терпить, мов птах у клітці.
Воно співає, воно не гасне,
і промінь знайде через хмари.
Як добре те, що серце вміє ждати,
що навіть в самотності — жити.
Воно любить, вірить, сподіває,
і світлом своїм може світ врятувати.
О земле втрачена, явися,
бодай у зболеному сні.
|
О земле втрачена, прости,
що довго йшов — і все ще в дорозі.
Я йшов і бачив плач трави,
і білі хмари, й далекі зорі.
І знав, що твоя тиша права,
і кожен крок мій — мов дороговказ.
О земле, підкажи, де правда,
де серце чисте серед глузду.
Щоб ми могли знову знайти
свій шлях крізь бурі і безумство.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051117
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2025
автор: oreol