Мить за миттю проминає
Неупинний час
І в минулому лишає
Те, що зараз в нас
Є, а що було, навіки
Він вже залишив.
Не повернеться повіки
Вже воно й хто жив
В цьому світі, та покинув
Раптом теж його.
Може, в інший світ полинув,
Та ніхто цього
Точно в світі цім не знає,
Доки ще його
Час на ньому проминає.
Часу усього
Виміряти неможливо.
Пробувать – дарма.
Час же – незбагненне диво,
Що цей світ трима,
Разом з ним же і з’явився.
Зникне він з ним теж.
Із початку світ змінився.
Час же – ні, хоч все ж
Він на все живе впливає,
Що в цей світ дано,
Бо змін певних набуває
Разом з ним воно
Миті кожної і всюди.
А ім’я йому
Це дали, звичайно, люди,
Що усім, всьому
Їх дають. Так, час минає,
А із ним і все,
Що в собі цей світ тримає,
Містить чи несе.
Євген Ковальчук, 03. 11. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050967
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2025
автор: Євген Ковальчук