Торохкають по даху краплі стилого дощу,
Похмурий погляд у вікно – це пізня Осінь.
При світлі ламп, калюжі сяють сріблом досхочу,
Цей дощ - пустун постійно сипле з Неба розсип.
Заснув невтішний гай під рокіт крапель крижаних,
Спустили гілочки берези білоствольні.
Сльозинки гіркоти мигтять на листях золотих,
Русяві коси омивають сльози монотонні.
Уранці хмарою тужливою зникають на зорі,
Птахи у зграї всі летять на Південь поряд.
Кричу у Небо ватажку: - Старайся, зберегти
Пташиний клин, не зводь з сімейства пильний погляд.
В просторі Неба віддаляючись, не коряться дощу,
Птахи миттєво розганяють в небі хмари.
Дбайливий ватажок веде всіх відданих подруг,
Нехай політ успішним буде нині в мандрах.
2025 за мотивами 2010-2015
фото автора
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2025
автор: Тетяна Іванова - Юртина