Ідуть воли повільною ходою,
а під ногами жирний путівець.
Із валки залишилося їх двоє,
хто знає, де дорозі цій кінець…
Зависло сонце прямо у зеніті,
нестерпна спека, хочется води.
Вони в чіпкі попали долі сіті,
здається – не уникнути біди.
Чумак уже планиді покорився –
почив сердега прямо на шляху.
Сухим жував останнє зерня рису,
але упав, не витримав жаху.
Чи омине їх доля Ахілеса?
Бо неба парасоля – то не зонт.
Скрипить мажа, попискують колеса
і знову утікає горизонт…
05.11.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2025
автор: Олександр Мачула