І у душі вогонь, і у очах вогонь.
Зібрала все тепло на лінії долонь,
Зібрала всю жагу в обійми золоті...
Кохання вже не те, і почуття не ті...
Як не тамуй печаль, а очі видають.
Ти міряла вуаль, не знаючи про суть,
Що змінюється світ, не зміниться лиш він -
Для тебе, ніби цвіт, останній і один.
Як не тамуй в очах - змінити не могла...
Такий же вільний птах, і клітей не сприймав,
Такий же, ніби жар, а інколи - вода...
Змінилися літа, незмінна лиш хода.
В душі також вогонь, і у очах вогонь.
Збирав також тепло на лінії долонь,
Збирав усю жагу, обіймами віддав,
Коханням... Але кліть... піднявся та зламав,
Зневаги ж-бо тенета не подобаються всім...
Для тебе, ніби цвіт, останній... і за ним,
Як не тамуй в очах - злетіти не могла...
Змінились лиш літа, незмінною ж була.
І у душі вогонь, і у очах вогонь.
Зібрала все тепло на лінії долонь,
Зібрала всю жагу в обійми золоті...
Кохання вже не те, а почуття - пусті...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050713
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2025
автор: Володимир Науменко