Кіт рудий
упевнено,
як у себе вдома, —
ні сумніву,
ні найменшого ляку
нема —
йде назустріч
по стежці
у моєму садку —
і невидимий диригент
ронить
на звивисту стежку
із верхівок черешень і слив
золотисту музику…
Зупинився кіт,
сів на жовто бліду
і жовтогарячу
на стежці мозаїку,
обгорнув лапки
хвостом пухнастим —
либонь,
на щастя.
Кіт рудий
і осінній мій сад —
однієї
сонцеподібної масті…
Стою —
відступила
за кущ бузку —
безшелесна й німа,
як сама
засторога:
умивається
на стежині моїй —
кіт
як удома…
...для кота рудого
чиїхось садків нема…
02.11.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2025
автор: Валя Савелюк