Місяць сріблом освятив галявину.
Нічні звірі пройшли по траві.
І щось дивне відбулось, наче марево,
Сяюча квітка розпустила пелюстки в імлі.
І вітерець цілував її бавлячись,
А потім знявся й полетів до води.
Зорі в небі у вічний танець відправились
Так тихо стало, завмерло все навкруги...
Кроки тихі, а коси розпущені,
Ніж, сіль, рушник намотаний на руку,
На коліна біля квітки стає, сіль розтрушує,
Зрізає цвіт ножем, ховаючи все в рушнику.
А потім тікає не оглядаючись
Зникаючи в тінях древнього лісу,
А я споглядаю все посміхаючись,
Її таїну з собою понесу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050673
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2025
автор: DarkLordV