Коли я бачу те, що людства цвіт
пливе у річці часу тільки мить,
що світ — підмостки, що зірок політ
керує ним, а молодість біжить
в обійми смерті, думаю про те,
що люди десь подібні до рослин —
міцні весною, юність їх цвіте,
та марно все — невпинний часу плин
веде безжальну з юністю війну,
цькує пітьму на світлий день ясний…
Колись він знищить і твою весну,
тому кажу тобі, коханий мій,
повір, що битві з часом зможеш ти
відродження в коханні віднайти…
(липень 2017 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2025
автор: Геннадий Дегтярёв