Без пастуха,
без пастуха.
Отара ця
без пастуха.
Пастух помер,
то аватар.
Пастух помер,
вовки завили.
Ну, а барани,
що є сили,
побігли барани,
побрели.
Собі на погибель
в ліс забрели.
А що вовки,
що ж вовки.
Вину на мертвого звалили,
на пастуха,
йому ж не вирили могили,
його вони не хоронили,
А просто, просто гризли кістки.
Отакі, такі вони вовки.
Був пастух і вівці були.
І вовки ситі й вівці цілі.
А зараз що?
Кругом могили.
Могили й вовки.
Виють вовки.
Слова,
слова.
Для чого, для чого
байка,
байка ця.
А стаду аж ніяк,
ніяк ..
без пастуха.
У зуби вовка
воля вівців завела.
Стаду ніяк,
стаду не барана,
йому потрібно,
необхідно..
пастуха.
Про це і байка,
байка ця.
Що для життя
потрібно мати
й наставника і пастуха.
[youtube]З праху й подиху Бог створив мене[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ACovzmgCR_w[/youtube]
Реальні події
в порівнянні
в сотні тисяч
раз трагічні.
Та черстві люди-автари,
вже звикли
виживати
в цій отарі.
Та тварі..
Над ними ж тварі.
Інокостас
нікого не врятує.
А цар?
Та цар лише жартує.
Юмор чорний,
Чорні шляпи,
довгі ряси.
І факел,
факел до небес,
щоб більш ніхто,
ніхто тут невоскрес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050605
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2025
автор: oreol