Проста родина. Йде собі життя:
Робота, дім, звичайні всі турботи.
І мрії, й спільні плани майбуття —
Усе навпіл: нестачі і щедроти.
Малі й великі радощі сім'ї,
Свята і будні, разом мандрування.
Моменти щастя — світ його й її,
Одне на двох було у них кохання.
Тоді здавалось — буде так завжди,
Але прийшла біда, що не чекали.
Криваві хмари чорної орди
Країну нашу болем накривали.
«Не йди!» — тривогою кричали очі,
Та він не міг по-іншому вчинити.
Пішов, лишивши їй безсонні ночі
І всі думки за нього, і молитви.
Тепер весь час чекання в телефоні —
Коротких та важливих смс.
Молилась Божій Матері іконі,
Просила захисту коханому в небес.
Молилася усім святим на світі,
Щоб захистили і щоб зберегли...
І так чекали — і вона, і діти,
Його ж стежки у вічність пролягли.
«Твій чоловік — Герой», — писали їй.
Земля пливла у неї під ногами.
Собі казала: «Розкисать не смій!
Тепер синам своїм ти тато й мама».
Хоч серце рвалося у грудях на шматки,
І викричати біль була потреба...
Та він з небес торкається руки,
Немов говорить їй: «Я завжди біля тебе.
У наших дітях, в спогадах, думках,
В любові, що ніколи не вмирає.
В колись для тебе сказаних словах,
Хоч як не боляче — життя ж воно триває.
Ти мусиш і за мене тепер жить —
Домріяти і світ цей долюбити!
Живи, кохана! Знаю, що болить...
Знай: я пішов, щоб ти жила і діти,
В країні вільній, мирній і своїй,
Де правда є і вибір між стежками.
Допоки житиму у пам’яті людській —
Я буду поруч, завжди буду з вами!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050589
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2025
автор: Наталка Долинська