А вітри ще зовсім не холодні
Забавляють осінь мовчазну.
Не буває восени голодних.
Вдягши особиву білизну,
Осінь у ставочку миє ніжки,
Маревом водицю огорта.
Сотні верст пройшла красуня пішки,
У косі – мережка золота.
А як з павутинням закружляє
У повільнім вальсі осінь та,
Сонця промінці позабавляє
Бабиного літа висота.
Верби розпустили сиві коси –
Вітер не встига їх заплітать,
То ж чи можна не любити осінь,
Хочеться щоразу запитать.
5.07.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2025
автор: Ганна Верес