Берізка стояла задумана в тиші.
Шептала ялинці пестливі слова.
Гілляччям своїм обіимала за плечі.
Раділа.що поряд із нею росла.
Вона любувалась пляттям ялинки:
"Яке ж воно пишне і колір прекраснии.
І вітер не зможе зломати хвоїнки.
Навіть зігнути тебе не підвласнии.
" Ти пречудова,- берізка сказала,-
І не журись, ти ж міняєш обнову.
Наряд твіи багатии, як ти розказала.
А ще ти природі показуєш моду.
То ніжно-зелена з сережкою в вусі,
То барви добавиш в обнову свою.
А зараз твіи одяг, як сонце блискучии.
Теплом зігріваєш ти долю нову".
Берізка раділа,що має подругу.
Слова її медом на душу лягли.
"Настала пора,що і в холод, і в стужу
Зима міи наряд заховає в сніги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050511
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2025
автор: Надія Тополя