Оте, що завжди п`є і не п`яніє! -
Буває гіллячком верби себе прикриє,
Буває стіл накриє на вісьмох
У променях світил, на тлі кінця епох
Зозулям, що під місяцем німим
Хапають спрагло дзьобом білий дим
Над пірамідами квасної дивини,
Воно несе відлуння глибини -
Бліде, похмуре, у густих гілках,
Не зовсім те , що тане у руках,
Не те ,що тінню над густим розмаєм
Примарами прозорими гасає
Із віку в вік, під час перипетій,
Коли життя розносить буревій…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050494
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2025
автор: bloodredthorn