Ще не зникли з гранітів іме́на,
Золотаві зірки ще горять.
Стрічки чорні обвили знамена,
В монументах солдати стоять.
Ще з’являються квіти у травні,
Ветеранів все менше стає.
Не забули часи ми ті давні,
Як за нас хтось життя віддає.
Сонце зійде на сході щоранку,
Обертається наша земля.
Хтось на себе надів вишиванку,
А хтось в пікселі втратив життя.
Знову вдови і сироти діти,
Знову молодість в’яне, мов цвіт.
Почали ми всі рано сивіти,
Знов іме́́́на карбує граніт.
Чом нам доля така випадає?
Не така як у всіх, а гірка.
Україна в крові утопає,
Ллються сльози, мов води Дніпра.
У граніті застигли іме́на,
Їм тріпочуть вітри прапори.
Крізь тумани завила сирена
І дощем моросила згори.
29.10.25р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050465
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2025
автор: Степан Олександр