Сильні люди не плачуть від болю
І не просять у долі вина.
Вони світло тримають в долонях,
Щоб крізь війни розквітла весна.
Не зважають на сум та дрібнички,
А тримають себе, мов граніт.
Їм би теж відпочити — та звичка
Врятувати когось кожну мить.
Сильні люди не з бронзи, не з сталі,
Їм болить, але серденько — щит.
Бо в їх душах, як полум’я далі,
Що ніколи не гасне й не спить.
І коли їхній світ похитнеться,
Гучно трісне мовчання в очах, —
Не судіть. Просто тихо схиліться,
Бо й титан може впасти в сльозах.
Бережіть тих, хто мовчки тримає
На плечах наші долі й світи.
Сильні люди — як небо без краю:
Вони падають... щоб нас спасти.
26.10.2025р
Світлина згенерована ШІ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050242
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2025
автор: Svetoviya