Лягла вже осінь і мені на плечі,
У коси сивий смуток уплела,
Летять літа, немов ключі лелечі,
Пливуть удалеч від мого села,
Де в росах трави буйно-шовковисті
П’ють силу із праотчої землі,
Де осінь струшує пожовкле листя.
Це звідти почала я свій політ.
Там зорі п’ють водицю із криниці
Під співи невгамовних солов’їв.
Вітряк старий мені усе ще сниться,
Що зачекався на зерно з полів.
У сни приходять й явори високі,
Надійні вартові мого села.
Там став принишк у вербах, неглибокий,
Де в серпні ряска плесо застеля.
Яка ж важлива пам’ять для людини,
Що лік веде подіям і рокам!
Вона життя засвідчує родини,
І всюди поруч Господа рука.
19.09.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050018
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2025
автор: Ганна Верес