Я крокую тихо в тумані,
Рано-рано, волога дорога.
Наступаю на трави духмʼяні.
І навколо зовсім нікого.
Та у цій мряці чиїсь голоси,
І дощ то не дощ, то небо сльозить.
На перехресті стоїть постовий,
Мені відкриває портал часовий.
Між світами, між простором
Між століттям і сном.
Миті блимають фосфором,
Я тепер як фантом.
Я вступаю в забуті епохи,
Де каміння шепоче до мене.
Світ тремтить і в тумані потрохи,
Все із сірого стало зелене.
Та я просто привид тепер,
Поміж тими, хто ще не помер.
Серед тих, хто тут дихав до нас.
Я сама перетворююсь в час.
[url=""] https://suno.com/s/rageZBvjGlbsCPjE[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050015
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2025
автор: Лада Квіткова