Кістя́к розхри́станий вери́гами спада́є,
Й віщу́є чо́рну зли́ву Ма́ра-далечі́нь,
Осі́нній таємни́чий поспіша́є,
Гарцю́є тре́мором зневі́ри ме́ртвий кінь.
Чота́ гракі́в кружля́є в карбува́нні;
Й під паранже́ю збоче́них пажі́в,
Дире́ктор спочива́є, в те́плій ва́нні;
Й рвуть не́бо жа́ла, з «ме́ртвих» бліндажі́в.
Й рвуть не́бо жа́ла, з «ме́ртвих» бліндажі́в.
Го́спода із порожні́ми мішка́ми,
Розрі́зана ао́рта не крови́ть…
Апостоли́ назва́лись кріпака́ми,
Й верну́лись зно́ву піскарі́в лови́ть…
Жнеці́ німі́, в наді́лі ко́лоса шука́ють,
Їх Дух Святи́й забу́в благослови́ть...
Жнива́ голо́дні – ко́си не чека́ють,
Й січу́ть поло́ву! Що аж га́й шумить…
Й січу́ть поло́ву! Що аж га́й шумить…
На спо́відях сеньйо́рів — недові́ра,
Що в пе́стощах розпу́сти розцвіла́.
На а́версі гербі́в клеймо́: «Зневі́ра»,
На ре́версі пого́стів — лиш золá.
Ніщо́ не пройде́, бу́де, як і бу́ло!
По во́ду йде́м, узя́вши дра́не си́то…
З знаме́нням Йо́ни! Труба́ми загу́ло:
«Князь сві́ту цьо́го йде́!… Збира́ти ми́то».
«Князь сві́ту цьо́го йде́!… Збира́ти ми́то».
Го́спода із порожні́ми мішка́ми,
Розрі́зана ао́рта не крови́ть…
Апостоли́ назва́лись кріпака́ми,
Й верну́лись зно́ву піскарі́в лови́ть…
Жнеці́ німі́, в наді́лі ко́лоса шука́ють,
Їх Дух Святи́й забу́в благослови́ть...
Жнива́ голо́дні – ко́си не чека́ють,
Й січу́ть поло́ву! Що аж га́й шумить…
Й січу́ть поло́ву! Що аж га́й шумить…
22.10.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2025
автор: Ales