Не покликав мене… Лебединих не чуючи криків,
Застигає душа, як холодна осіння вода…
Я – лебідка твоя. То ж з собою – чому не покликав?
…Тільки вітер осінній куделю листків підкида,
Та закручує в ритмі повільного тихого вальсу…
Не засвітиться зірка від наших щасливих облич…
Не бажаю прощань. Най гарячу станцюємо сальсу
У зірковім промінні закоханих сяючих віч!
Ще не час відлітати. Поклич, доторкнуся до тебе,
І поринемо разом у вирій, в незвідану вись!
Пригорни, як колись, мій коханий! Багато не треба.
Із глибокої тиші, як сурма, мені відгукнись!..
14.10.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049970
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2025
автор: Ірина Лівобережна