З долонь твоїх я п’ю причастя,
О земле, рідна і свята,
І хоч бувала тут не часто,
Мій край мене щораз вітав,
Як найшанованішу гостю,
Як найлюбиміше дитя,
Хоч невисокого я зросту,
Та мала право на життя.
З долонь твоїх я п’ю причастя,
Коли вертаюся з доріг,
Бо тут моє найбільше щастя:
Земля своя і свій поріг.
Тут найдорожчі мені люди,
До них і горнеться душа,
Які зі мною пити будуть
Усе з життєвого ковша.
З долонь твоїх я п’ю причастя,
Як трунок з сонячних медів,
Де все близьке мені й найкраще,
Де суміш планів і надій.
А це і радощі, і горе –
Усе поділимо на всіх,
Шторми здолаємо не в морі –
В житті доволі непростім.
20.10.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049955
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2025
автор: Ганна Верес