ДВІ ПОРИ – ОДНЕ БАЖАННЯ
Ти – літо ще в усій свої́й красі,
Я – осінь вже у зо́лоті й багрянці,
Вмиваєшся у вранішній росі,
Я сходом сонця ми́луюся вранці.
Ти світишся і щастям виграє́ш,
Тебе торкатись осінь ще не сміє,
Той промінь щастя ти мені даєш,
Від цьо́го серце і душа радіє.
В обі́йми осінь захотіла взять,
Я вирватись з обіймів був не в силі,
Вона взяла́сь зі мною вальсувать,
Хоч не були́ роки́ мої́ на схилі.
Ти – літо ще, красиве й гомінке,
Що стелить квіти й тра́ви оксамитом,
І дихання твоє́ таке легке,
А біля мене осінь б’є копитом.
Але ж ми поряд, нас не роз’єднать,
Хоч осінь я, а ти, красуне – літо,
Та вміємо так пристрасно кохать,
Хоч сріблом скроні злегка вже покрито.
Так мило все у нас переплело́сь,
Дві по́ри року, та одне бажання,
Між зелені й багрянцю віднайшлось,
Це пристрасне і справжнєє кохання.
20.10.2025р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2025
автор: КОРОЛЕВА ГІР