Петро Степанович Василиха
(17.05.1992 р. – 11.07.2014 р.)
Дрогомишль Львівської області Яворівського району
У двадцять два Петра уже не стало –
Боєць в АТО загинув на війні.
Вділила доля літ йому замало…
Що зміг побачить хлопець у житті?!
Зростав у дружній, люб’ячій родині,
Де батько, мати й два брати,
Де в безтурботного дитинства плині
Зміг непомітно швидко підрости.
Закінчив школу і здобув освіту,
Та працювати довго не прийшлось:
Призвали в армію наступного вже літа...
Тож боронити край свій довелось.
Війни початок. Хоч й АТО назвали.
Проте вже ворог нищив наш Донбас.
Напав зненацька – ніби заблукали...
Та й Крим анексували на той час.
Петро - сміливий, мужній і відважний,
Ще зовсім юний, молодий боєць,
Був на позиціях кмітливим і уважним,
Для побратимів – завжди за взірець.
Та не судилось хлопцеві додому
Прийти живим із клятої війни.
А мати ждала і молилась Богу
Під образами: «Боже, поверни..».
Бійця додому везли хоронити
Як липи починали лиш цвісти...
І весь Дрогомишль, сльозами вмитий,
Героя проводжав у засвіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2025
автор: Ольга Калина