Свою долю виглядала
Дівка молода Марія,
І надвечір подалася
До електрика Андрія.
-Порятуй мене, Андрійку,
Буду я тебе просити:
У розетці щось замкнуло,
Можна й хату так спалити!
Взяв Андрій свою валізку,
До Марусі прийшов в хату,
Справився за дві хвилини:
-Нащо було сірник пхати?
-Та сірник тут ні до чого,-
Зашарілася Марія
Я вечерю зготувала,
Ти, Андрійку, моя мрія!
Ось два келихи, шампанське,
Ми зустрінемо наш ранок,
Бо вечеря романтична
Плавно перейде в сніданок.
Тут зітхнув електрик тяжко:
-Від такого можна вмерти:
Пузо лусне, якщо в тебе
Аж до ранку треба жерти.
Я удома повечеряв,
Гарних снів тобі, Маріє,
Йду додому, хочу спати…
І погасла в Мані мрія.
Люди, підкажіть, порадьте,
Як цих хлопців закликати?
Може ще якийсь є спосіб,
Крім в розетку цвяхи пхати?
Потім випила, наїлась:
Досить дурням цим годити!
Добре, що розетка справна –
І самому можна жити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2025
автор: Катерина Собова