Примруживши очі, вдивляєшся вдаль,
Де сонце проміння своє розкида.
Де небо розкрилене гонить печаль,
і стелить перину свою навмання.
Так хочеться спокіи там просто знаити,
І в білу перину пірнути з розгону.
А потім купатись в тіи піні, пливти,
І відпочивши, вернутись додому.
Далеко за обріи заграва сіда.
І зорі ведуть тои нічнии хоровод.
Де місяць вмиває прозора вода,
І поринаєш у сон без турбот.
І сниться та тиха зманіжена даль.
Шепочуть на вушко примхливі дощі.
І вже заблудилось і горе и печаль.
І ясні і сонячні ждуть мене дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2025
автор: Надія Тополя