В чобітках руденьких, в пору вечорову,
Золотиста осінь забрела в діброву.
Розплескала фарби, по листві жовтенькій,
Веселиться вітер її походенькам.
То війне поривчасто, червоні краплі,
Розіллю́ться плямами, то ж на часі.
Кольори, як брови її чорня́венькі,
З оксамитом вставить, смужки смагля́венькі.
А то ніби в морі, як хвилі піни́сті,
Вже дзеркалять веселку, роси в нами́сті.
В небі хмари тануть мерехтить світанок,
Вже й бадьора осінь, зустрічає ранок.
Притомився, погуляв вітер на славу,
Ніжно осені пестить коси, лукавий.
Засміялась гучно, опадає листя,
Опустила віти берізка плямиста.
Не спіши, в обнові, дай насолодитись,
Хай не плачуть хмари, дай час надивитись.
Не втомилась мабуть, з вітром у таночку,
Подивись порвала, кленові сорочку.
Похилився, в смутку, соромиться певно,
Всі донизу мрії, злітають плачевно.
У заграві ранком, тріпочуть листочки,
Будь душею добра, почекай ще трошки.
Хоч літав сонячний зайчик й чиста просинь,
Та змарнілі трави, вже спокою просять.
Чом летиш, так швидко, емоцій проява?
Чобітки ж промочиш, осінь золотава.
Не приборкай дощик та й до себе старість.
Посміхнись до сонця, нам подаруй радість.
19.10 25 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2025
автор: Ніна Незламна