Я із кожним роком
В майбуття своє
Йду неспішним кроком.
Серденько моє
В грудях калатає.
І тому я йду.
Серце не бажає
Стріти в нім біду
Чи якесь нещастя,
А бажає вкрай
Стріти світле щастя,
Що аж через край
В ньому би лилося,
Начебто вода,
Щоб усе збулося,
Що воно жада.
Серце вірить свято,
Що і буде так,
Що настане свято
Це, солодкий смак
Все ж життя відчує.
Серце знає те,
Що воно існує.
Хай і непросте
Те життя, що дане
Всім на світі цім,
Та усе жадане
Втілиться на нім.
Слід лиш не жадати
Тільки серцем всім
Це, а й працювати
Добре. Лиш у цім
Випадку здійсниться
Те, що прагнеш ти,
Що, можливо, сниться
Нині лиш. Пройти
Варто перешкоди
Всі, їх подолать,
Щоб не сміли шкоди
Жодної завдать.
Хай нелегко, може,
Руки ж опускать
Все одно не гоже.
Треба докладать
Всіх зусиль, що має
Всякий з нас в собі.
Кожен подолає
Лихо в боротьбі,
Хай яким би лихо
Теє не було.
Разом з ним же тихо,
Непомітно й зло
Зникне, вмить погасне,
Наче в небесах
Зірка, і прекрасне
Щастя, наче птах,
Залетить грайливо
В серденько твоє
І, мов справжнє диво,
Все, що в нього є,
Дасть, щоб з ним довіку
Жив на світі цім,
Щоб не знав ти й ліку
Дням щасливим всім.
Буде сонцелике
Небо голубе.
Щастя превелике
Огорне тебе,
Наче рідна мати
Власнеє дитя.
Будеш відчувати
Щастя все життя.
Євген Ковальчук, 19. 10. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2025
автор: Євген Ковальчук