Разом із листям, що вітер зриває з дерев,
З душі опадають відмерлі клітини.
Крізь осінь відроджую вкотре себе
І відлік веду в місяцях - не годинах.
У светер сховаю своє ледь живе,
Омите дощем, оновлене тіло.
Для всіх буду просто німим вітражем,
Що кроки долає поволі не вміло.
Химерою, нишком, здолаю усе,
Знайому, до болю у серці, дорогу.
Я листям осіннім впаду із дерев,
Щоб мати можливість прожити все знову.
Надія Малишенко ✍️❤️
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049701
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2025
автор: Надія Малишенко