Ідеш,
а тобі —
з-під занесеної
у наступному
кроці
ноги,
висмикують
полотно дороги.
І — все:
це вже їхня
земля.
Їхні ставки,
їхні поля,
стежки,
струмки і річечки.
...і все це добро,
наче крадені мотузки,
шахраї спритні
змотують у мотки
і розпихують
у торби і мішки.
Розпихують
у черева
ненаситні свої.
У результаті:
стають їхніми —
небокраї…
Бо
як людині дістатися
без дороги
до небокраю —
туди, де Небо
Землю цілує
і обіймає.
Як
без дороги
дістатись людині
додому?..
Без дороги –
дістатись людині
до Бога?..
Висмикують
ненаситні че́рева
у нас із-під ніг
путь…
«Моє! Моє!» —
до небокраю
каркає…
хрюкає…
чавка-є…
17.10.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049697
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2025
автор: Валя Савелюк