Останні штрихи весняних днів, наповнені зеленню, пишними травами, пахощами квітучих садів, різнобарвними квітами. Сергій обходить клумбу, краєм уст посміхнувся, на злеті думка, так красиво! Напевно в селі ромашки теж розквітли. Якби ж то бабуся мешкала ближче, не раз би до неї в гості завітав. Але, ще рік маю витримати їхні забаганки. Нині екзамени, літні канікули, згодом дев’ятий клас й буду вільний, як весняний вітер.
Крок за кроком, третій поверх, в під’їзді тихо. В руці ключ від квартири. Тільки наважився в замок вставити ключ, як почув голос вітчима,
- Олено! Ти обіцяла, що твій виродок буде поступливим, слухняним. А він зануриться в книги, навіть слова не промовить.
Вже чує тихий голос мами,
- Та ти ж ніби зайнятий, кажеш в Інтернеті реклами крутиш, маєш гроші.
- А я що в тебе на пиво маю просити, не жебрак, годен заробити.
- Ну пиво, це алкогольний напій, щодо вживання твоя особиста примха. Та щоб для всіх щось смачне приготувала, то потрібні відповідні продукти, а це немалі гроші. Моя зарплата не безмірна. Синові потрібен новий одяг, бачиш, як виріс.
- Про це вже ти сама подбай. Хочеш, щоби тебе в ліжку приласкав. Знаю хочеш, ану, підійди до мене, притулися.
Хлопець почервонів, не маленький все розуміє, йому не варто заходити, заважати. Знервований, в кулак затиснув ключ, за мить поклав у кишеню.
За кілька хвилин, неподалік від під’їзду, на лавці занурився в книгу. На віях бринять сльози, не в змозі їх зупинити, вже течуть по щоках, капають на синю сорочку.
Зненацька, на невеликій відстані, голос діда Андрія, який мешкає поверхом нижче.
- Привіт Сергійку, що це ти на лавці серед білого дня. Тобі до пенсії далеко.
Хлопець швидко, рукою протер сльози, криво усміхнувся,
- Ой, а ви діду, як завжди жартуєте.
- А чого сумувати, сонце світить, через пару днів літо. Доречі, ти коли був меншим, я тебе брав на рибалку. Мені відремонтували човен, завтра вихідний день, може на озерце сходимо, полякаємо рибку.
- То колись було, - обличчя хлопця повеселішало,
- Дивина, а що зараз заважає? Молодий, красивий, бравий хлопчисько насолоджуйся життям.
- Та я не знаю, треба маму запитати чи дозволить.
- Знаєш хлопче, мені сімдесят років, ще немає. Як кажуть, при розумі, мама мене знає, довірить.
Він намагається хлопцеві зазирнути в очі, до нього тихо,
- Щось мені твій вигляд не подобається. Що знову вдома суперечки. Ти мене пробач, стіни тонкі, тому інколи чую, що у вас відбувається.
- Та ні, у нас все нормально.
- Ага, комусь іншому лапшу на вуха вішати. Що, той ледар так на роботу і не влаштувався?
У відповідь мовчанка. Що йому сказати, сміття з дому виносити не можна.
Та мовчанка діда дратує,
Поклав руку на його плече, стиснув, стільки сили мав. Сергій здивовано позирнув на нього.
- Та я терплячий.
- Я бачу, молодець. Але інколи чаша терпіння може лопнути, як бульбашка. Це добре, що в тебе такий характер.
- Це ви так кажете, а мій вітчим іншої думки. Я мовчу, він злий, як лев, чи тигр.
Ти ба до дитини лев, чи тигр, а чого ж він вдома сидить. Хоче спілкування, розваг, то нехай йде на роботу. Шкода твою маму.
- Але вона його любить, їм разом добре.
- Ну це справа делікатна, хто кого та за що любить. Залишимо цю тему. Підростеш, все зрозумієш. Хоча бачу в тебе під носом вуса пробиваються, ранній хлопець. Але не кидайся у вир головою, як твоя мама. Правда тут є одна причина, якби вона в перукарні працювала в жіночому залі, не мала б стільки залицяльників. Тобі б не довелося їх бачити в квартирі. Нарешті зупинилася, але це її життя, то ж її вибір. Тобі потрібно змиритися, постарайся мати терпіння. Біля мами весь вік жити не будеш. Знаю, ти хлопець розумний, не поспішай робити висновки, час все розставить на свої місця.
Сергій відчуває незручність. Так відверто з ним ніхто ніколи не говорив. Він розуміє свій вік, адже багато читає, має інформацію.
- Мені пора, мабуть мама зачекалася.
- Ой, злукавив ти хлопче. По тобі бачу, як би чекала, не грів би лавку, не підставляв би обличчя до вітру. Ну гаразд, пішли мені теж пора в клітку, час відпочити.
Він встаючи з лавки,
- А чому в клітку?
- О, якби моя воля, я десь би в селі, на природі, біля гусей, курей, кізочок час проводив. А знаєш, яке козяче молоко смачне. Я би його літрами пив.
- А в моєї бабусі є дві кози, недавно мені фотографії на телефон скинула. Хочете, я вам їх покажу.
- Давай, ти ввечері прийдеш до мене, разом чаю поп’ємо, тоді й покажеш.
- Добре, я скажу мамі, думаю дозволить.
Хлопець пішов, не поспішаючи слідом за ним, йшов дід. Цікава дитина, все він у мами запитає. Я в такі роки в селі був організатором всіх заходів. Чи на річку купатися, чи рибалити. Та й з хлопцями грішили, по садках нишпорили, ми перші на все село смакували ранні яблука. Було таке, що й навіть хтось з рушниці стріляв. Ото тікали, а потім вдома мама прочуханки давала. Правда батько тільки з-під лоба дивився, посміхався. Мабуть теж, в юні роки мав такий гріх.
Сергій зайшов у квартиру, мама приймала ванну, вітчим на кухні жадно їв курячу гомілку.
- О! Привіт! А я бачу тебе довго немає, оце пообідав. Ти мабуть з друзями в кафе перекусив, то я з’їв останню гомілку, подумав прийдеш ситий.
Сергій важко перевів подих, у відповідь кивнув головою,
- Привіт! То нічого, я звик. Це ж майже щодня так відбувається, на здоров’я.
Досить кругле, широке обличчя вітчима, здалося, стало ще більшим, почервоніло,
- Що ти цим хочеш сказати? Яке щодня? За кого ти мене маєш?
Раптовий голос матері з ванної кімнати примусив замовчати,
- Гей, що там у вас відбувається? Знову щось не поділили.
Сергій підійшов ближче до неї, під дверима голосно,
- Все нормально! Мамо все в порядку.
- Виходячи з кухні, вітчим похлопав його по спині,
- Молодець! От за це я тебе терплю.
*
В кімнаті тихо. Перед дзеркалом мати поправляє волосся,
- Здається висушила. Сину, як справи?
- Все нормально. Мамо, мене в гості запросив дід Андрій, що мешкає під нами. Можна я до нього ввечері, на пів години зайду?
Вітчим відразу втрутився в розмову,
Можеш провалювати, тільки телефон залиш.
- Не залишу, бо я там йому дещо маю показати.
Це твої проблеми, а в мене на телефоні гроші закінчилися, як маю працювати. І що тобі з тим дідом возитися, краще би ми в гру з тобою пограли, позмагались.
Сергій здвигнув плечима,
- Мамо…
Вітчим голосно,
- Не мамкай, як дитина, я все сказав.
Олена чула розмову, вирішила все залагодити,
- Так, коли я від вас почую лагідну розмову, завжди суперечки. Добре, цього разу я тебе сину виручу. Можеш йти до діда, а Олег попрацює з мого телефону. Хоча я теж хотіла щось цікавого подивитися та вже так і буде.
Андрій позирає на годинник, на його погляд, він надто повільно переставляє стрілки. До вікна задумливий погляд, напевно не прийде. Прислухається, можливо якраз щось почує та все марно. Нарешті почув кроки, не встиг Сергій натиснути на кнопку дзвінка, як він відчинив двері,
- От молодець, а я вже й подумав, що не пустили. Проходь, у мене вже й чайник закипів, зараз солодощі принесу, тут, у кімнаті посидимо. Не люблю пити чай на кухні, то ж заходь сміливіше. Я оце, як був у гостях у сина в Германії. Там будинок невеликий, але комфортний, з видом до озера. Після цього так захотів у село. Але в моєму селі три хати залишилося. За тридцять років люди всі в місто подалися. Ото й мене син сюди заманив. Ще, як зразу після пенсії, ніби й нічого, було сяду в човен, відведу душу, люблю рибу ловити. Ти маєш пам’ятати, як я тебе брав із собою. Для тебе важкий час був. Коли шахта завалилася, похорон, чи не пам’ятаєш? - Я батька зовсім не пам’ятаю, тільки на фото дивлюся, бачу на нього схожий.
- Ти на маму не сердься, вона молода красива, в наш час порядного чоловіка знайти важко.
- Я згадав дядька Віктора, він казав мені, що буде за батька, але десь пропав.
У них щось не склалося, ти вже майже дорослий, повинен розуміти, що так в житті буває.
Вони пили чай, Сергій показав фотографії села, в якому мешкає бабуся Марина. Її господарство, город, садок. Побачивши річку дід заметушився, потирає руки
- А природа, от би туди поїхати, риби наловити, приготувати юшки. Уявляю яке там повітря, пахощі річки, лісу, грибів, аж серце жвавіше б’ється. Тільки подумав, а на душі вже так тепло.
- Я після екзаменів, маю туди поїхати. Моя бабуся добра, думаю не буде проти, якщо ви зі мною приїдете. Правда не знаю на скільки часу мене мама відпустить, в квартирі ремонт хоче робити.
Чоловік зробив кілька кроків по кімнаті,
- А ти дай мені її номер телефону, я зателефоную, тоді й вирішу.
- То я вже піду, дякую. Думаю проти ночі, про це мамі не потрібно знати. Скаже вітчиму, а той…
Він його перебив,
- О! То ти дай мені й мамин номер телефону. Я за завтрашній день з нею домовлюсь. Про вітчима менше думай, все буде добре.
*
Легкі сумерки охопили місто. Сергій і дід повертаються з рибалки. Хлопець зіває, з-під лоба позирає довкола,
- Я такий задоволений, дуже дякую за чудову рибалку. Думаю вітчим буде в захваті, він любить рибу.
- Ой! Та він все любить, я інколи його бачу біля шашличної. Так уплітає те м’ясо, ніби його зроду не їв. А ти зараз на хвилинку зайди до мене. Я для тебе дещо маю.
Дід за ним зачиняє двері,
-Проходь, присядь, тут нема кого боятися. Ти мені, як онук. Бачиш яка доля, в сина дві дочки, на сина не наважився, каже фінанси не дозволяють.
Сергій залишив рибу біля дверей. В кімнаті біля вікна присів на крісло.
- Ось зараз, руки помию, зачекай.
Зненацька зверху на стелю ніби щось впало, потім ледь чує слова,
- Ти не думай, що я проти бути з тобою. Оце допоможе людям зробити ремонт і відправляй до баби. Батька не знає, то нехай хлопця хоч його мати погодує. І не на два тижні, а до навчального року. І нам буде краще, менші витрати, на його ж одяг будеш мати гроші.
В кімнаті з’явився дід,
- Що прислухаєшся? От я тобі й кажу, знаю, чим живе ваша сім’я.
Я тобі дещо з речей сина подарую, одяг не модний, але бачу молодь таке носить. Не подумай чогось лихого, але шкода лежать, а кому віддати не знаю. Мабуть і взуття підійде, давай я все в пакет складу. Вдома розберешся, що не підійде віддаси. Домовилися?
В очах Сергія маленькі блискавки, його облич посвітліло. Йому настільки було приємно, що він встав, обійняв діда,
- Дякую, дуже дякую.
Емоційно, як малий хлопчисько,задер ногу,
- А в мене це останні кросівки і то вже підошва дірява. Мамі не хотів сказати, знову зажуриться де гроші взяти.
Дід просльозився, до вікна відводить очі. Згадав, як колись, у скрутні часи сімейного життя, йому батько приніс черевики і він теж був такий же радий, як цей юнак.
- Здається все гаразд. Маєш йти, не забувай про мої слова, май терпіння, все буде добре. Здавай заліки, екзамени, здзвонимося.
Тільки Сергій відчинив двері, почув голос вітчима,
- О, твоє чадо з’явилося. Ну, що вигулявся, як дитятко. Свободою насолодився?
- Мамо, я тут трохи риби приніс.
Олег відразу зірвався з дивану,
- Ану-ану, хоч штук п’ять краснопірок, чи бичків?
Олена взяла пакет, висипала рибу в миску. За плечима вже стоїть Олег,
- Ну оце да! Ну молодець! Тут не менше, як півтора кілограма та й ще карасики, навіть є два карпа. Хвалю!Можеш через кілька днів захомутати діда, нехай знову тебе бере на рибалку.
В цей час хлопець вже був у ванній кімнаті. Від почутого сіпається око, від нервово напруження, вмивається, на голову ллє холодну воду, під потік води,
- Ото нахаба, ніяк своє пузо не наб’є. Але треба все витримати.
*
Минуло пару днів, після заліку Сергій прийшов додому. Помітив, що вітчим взутий в шкіряні шльопанці, які подарував дід Андрій.
- О! Олеже, ти мене дивуєш. Раніше в моїх речах не рився, а це бачу знайшов.
А чого вона мені такі не купила. Ось прийде з роботи я в неї запитаю. Каже грошей нема, а тут на тобі, ще й шкіряні.
- Це мені дід Андрій подарував.
- Ти ба, спонсора знайшов. Так він для матері старий.
Обличчя хлопця різко вкрилося червоними плямами. Стиснувши кулаки, миттєво зник за дверима.
Мабуть так мало бути, спускаючись вниз, відчинилися двері діда Андрія.
Він пригостив його чаєм. Зайшов у ванну кімнату, передзвонив до Олени, сказав, що він із Сергієм пограє в шахи. Розмова затягнулася до пізнього вечора. Хлопець поділився, чому різко вибіг з квартири. Слухав поради діда, погодився. Іншого виходу не було, потрібно, ще якийсь час потерпіти.
Марина, ніби серцем відчувала, що в онука якісь проблеми. З кошиком гостинців, несподівано стояла перед дверима невістки. Аж тут почула голос,
- Сергію, зачекай тікати, здаси екзамен зразу додому. Зараз робітники прийдуть, будеш їм допомагати. Мати пішла на базар, сьогодні буде вдома. Але жінка не чоловік, маєш їм допомагати, а я піду, дещо треба владнати. Тим паче в ремонтах зовсім не шарю.
За мить відчинилися двері. Сергій побачивши бабусю, обійняв,
Ти сама приїхала, я так за тобою скучив. Але спішу на екзамен, вибач. Проходь, зараз мама прийде. Мене дочекайся, швидко не зникай. Я з тобою хочу поговорити.
Олег почувши слова, вже стояв біля дверей, привітався й продовжив.
- Проходьте на кухню! Вибачайте у нас ремонт має бути, все догори ногами.
Сергій по сходах не йшов, а ніби летів на крилах. Він такий радий, побачивши бабусю, надворі по дорозі задоволено підставляє обличчя до сонячного проміння, посміхається.
*
Минуло кілька годин. Сергій відчинив двері в квартиру. Два чоловіки розводили клей. Олена в кухні смажить котлети. Вітчима вдома не було.
- А де бабуся? Вона мене не дочекалася?
- Ти краще скажи екзамен здав?
- Звичайно здав. А вона давно на автостанцію пішла?
- Яка автостанція, он з’їж пару котлет та спустися до діда Андрія. Вони вже три рази телефонували, запитували, чи ти вже прийшов.
- Мамо, я це…. кілька штук візьму із собою. Бабуся з дороги та й дід Андрій мене пригощає, коли я в нього.
В тарілці шість котлет, вона подала йому тарілку,
- Думаю там хліб знайдеться.
В квартирі діда, напевно відбувалась весела розмова. Коли він відчинив двері, Сергій помітив його світлі очі, сонячну усмішку.
- Знаєш,я побачив твою бабусю у вікно. Подумав вона чи ні, зателефонував. Вона вибачилась, сказала, що зайнята, саме йде в гості до невістки. Через кілька хвилин, я з нею знову спілкувався, а потім пішов до вас. Олени вдома не було, то я насмілився її запросити до себе. А Олег, мені здається, аж полегшено перевів подих, вслід нам усмішка. От і чекаємо на тебе.
Марина на стіл ставить посуд.
- О, я саме вчасно,- хлопець поставив тарілку з котлетами,
- Це мама передала.
Андрій, з кухні приніс овочевий салат, бутерброди з маслом і ковбасою, зі шпротами. Та смажені яйця з цибулею.
- Вибачайте, що маю, пригощайтеся. Солодощі закінчилися, чай можна буде випити з варенням.
Марина мило позирає на онука, з кишені кофти дістає шоколадку,
Не хвилюйтеся, я знаю мій онук любить шоколад. Думаю він з нами поділиться.
Сергію обійняв бабусю,
- Ти моя радість, ти стільки мені тепла даруєш.
Андрій розвів руками,
- Отакої, дивіться, бо я зараз згадаю своїх онуків-щебетушок та ще розплачуся.
Після обіду відбулася серйозна розмова. Сергій зрозумів, що старі вже все вирішили. Тому від нього тільки треба здати екзамени і чекатимуть дзвінка, коли його зустріти. Йому було ніяково запитувати, чому вдвох чекатимуть, але промовчав.
Вже Марина заходить у автобус,
- Андрію, то тебе через пару днів чекатиму. Чи може передумаєш? - Ні-ні! Я вже за машину домовився, ти приготуй місце для човна. Більше ні за що не хвилюйся.
Тільки тепер хлопець зрозумів, що дід вирішив рибалити в тій річці, де він в дитинстві часто купався.
Сергій поступово здавав екзамени і допомагав робочим. Тільки мати йшла на роботу, Олег відразу кудись зникав. Коли робітники йшли додому, хлопець ішов на лавку, де майже щодня готувався до чергового екзамену.
Кілька раз до нього телефонувала бабуся, розповідала, як з дідом рибу ловили та вдвох справляються на городі.
*
Літній привітний ранок заглядає у вікно. Позаду екзамени в школі, ремонт у квартирі. Олена зайшла в кімнату до сина,
- Що далі плануєш? Може кілька днів поїдеш на збір полуниць? Ти так виріс, треба придбати новий одяг.
Звичайно це прохання його насторожило. Мабуть ідея Олега, подумав,
- На зо три-чотири дні, ти ж обіцяла бабусі, що мене в село відправиш, щоб город допоміг обійти. А щодо речей, то мені дід Андрій знову дав цілий пакет, в ньому є новий одяг, кросівки. Там є курточка і такі джинси, каже на виріст. Я подивився, в поясі трохи вшию, матиму в чому в школу ходити.
- Гаразд, на три дні, все ж якусь копійку заробиш.
- Мамо, а тобі Олег, хоч якісь гроші дає?
- Я думаю тобі це не обов’язково знати. Ти нічим не обділений, є діти набагато гірше забезпечені чим ти і нічого. Це моя справа.
Наступні три дні він провів у полі, вдома спокій ніби перед бурею. Воно все так і сталося.
Один день Сергій присвятив прибиранню в своїй кімнаті. В рюкзак склав речі, які мав взяти в село. Із зароблених ним грошей, мама виділила 500 гривень, на білет та на якусь пляшку води, як вона сказала, що цього досить. Ввечері пару годин провів на лавці, в телефоні дещо читав та спілкувався з бабусею та дідом Андрієм.
Вранці, Олена по дорозі на роботу, мала дещо купити на базарі. Біля його кімнати голосно запитала,
- Сергію, ти не спиш?
Ці слова розбудили його, зірвався з ліжка, кліпаючи очима запитав,
- Я що проспав?
Та ні, я йду, хотіла тебе бачити. Ти там з бабусею мирися, прислухайся до неї. Вона ніби добра та може їй набриднеш. Постарайся, щоб там пробув до навчального року. У нас з Олегом є плани на тиждень гайнути в Карпати. Що тут сам будеш робити? Розраховуй на ці гроші, що я тобі дала.
Він слухав її, лише кивав головою. В голові гупало, ніби попав під великі краплі дощу. Вже думки холодною зливою. А що мені залишається? Терплю діду, терплю. В них свої плани, я їм, як більмо на оці.
Тільки почув, як зачинилися двері, відразу пішов у ванну кімнату.
Через кілька хвилин, виходить, його ледь не збив з ніг Олег,
- Що ти метляєшся під ногами, чи не бачиш, що я поспішаю.
За собою різко зачинив двері, гучний тупіт по східцях поступово віддаляється.
Сергій тримає в руках ключі від квартири, але вирішив з виділених грошей взяти частку на білет. Коли до куртки в нагрудну кишеню, там пусто. Його очі ледь не вилізли з орбіт, бурчить,
- Та я ж їх сюди ввечері поклав.
Роздратований, всі речі витягнув з рюкзака, вивертає всі кишені, не знаходить. Від думок,аж голова крутиться,
Невже це він зробити? От погань! Це тільки його робота.
Вмившись у ванні холодною водою, подзвонив до Мами. Та здивувалася, пообіцяла передзвонить через кілька хвилин. Але ж автобус через сорок хвилин, до автостанції добратися майже пів години.
Він вже зібрав всі речі, біля дверей чекає дзвінка. За мить дзвінок , чує голос мами,
- Синку, це негайно були потрібні гроші Олегові, він не хотів мене турбувати.
В його голові гул, дзвін, вже чув її слова ніби здалеку. Вона пояснила, де лежать покладні гроші, що там може взяти таку ж суму, яку йому виділила.
В останню хвилину він вскочив у автобус. Спітніле чоло, рум’янець на щоках свідчили про знервованість, звернувся до водія,
- Вибачте, тут можна квиток придбати?
- Та вже, як встиг, звичайно можна. Через хвилин двадцять жінка виходить, звільниться сьоме місце, присядеш.
Підійшовши до обійстя бабусі, Сергій не пізнає її веранди, На сонці яскраво виблискує зелена фарба. Нові двері, від хвіртки стежка вистелена бруківкою. Неподалік під грушею новий стіл і два стільці-качалки. В хаті тихо, він зазирнув у вікно, що виходить на город, бабуся з дідом рвуть бур’ян, складають на купу, про щось розмовляють.
Легка усмішка куточками уст, молодець дід Андрій, видно надовго тут затримується.
*
Минали літні погожі дні. В городі всі троє, на рибалку з дідом, за сніданками, обідами і вечерями всі разом. Одного вечора біля річки дід залишився з чоловіками зіграти в шахи. Сергія відправив додому. Хлопець йшов стежкою, що веде до села, на траві помітив шовковий шарф рожевого кольору. Цікаво зовсім новий, чи хтось загубив, он неподалік на пагорбку молодий дуб, можливо хтось його шукатиме, так швидше помітить. Він підійшов до нього, намагався зачепити за гілку та шарф вкотре сповзає донизу. Вже про себе тихо,
- Ану давай, хто кого, невже тебе не зачеплю.
Він саме вдало, шарф зачепив за гілку, зненацька ззаду дівочий голос відволік,
- Навіщо вішати, я тут!
Хотів побачити хто до нього говорить, обертаючись послизнувся, за мить лежить на землі.
На нього прямим поглядом дивиться дівчина. На фоні сонця її волосся по плечі, відбивається золотом. Він примружується, щоб добре розгледіти. Вона голосно сміється, рукою тримається за кермо велосипеда. Та помітивши, що не встає, за мить присіла біля нього,
- Забився? Щось болить? А ти чий?
Його розібрав сміх,
- Відразу скільки запитань. Я тобі не стану відповідати, зараз дістану шарф і не віддам поки не познайомимося.
За кілька хвилин, вони йшли вздовж річки. Сергій однією рукою веде велосипед. А Оля тішиться букетом квітів, які він щойно для неї зібрав на пагорбку.
Після вечері він почував себе щасливим. Це ж класно, така гарна дівчина, всього на рік молодша. А тут виявляється і школа є.
Андрій з Мариною сиділи під грушею, дід розповідав про сьогоднішній відпочинок, який провів з хлопцем. І так ніби ненароком проговорився,
- Я в шахи недовго грав. Бачив Олю із Сергієм, як вони познайомилися не знаю. Але помітив, що хлопець прийшов веселий. Бачиш і спати ліг раніше. Село, нове знайомство йому на користь. Та я б забрала його до себе, але ж село не місто. Та чи й він захоче.
І він захоче і я захочу, - ніби жартома сказав їй,
А потім поправив на її плечах плед, посерйознішав,
- Про це ми пізніше поговоримо. Щодо твого онука, то скажу, в нього життя не солод. Не знаю чи в хлопця не лопне терпіння. Як на мене, я би звідти тікав світ за очі. А він все терпить, щоб тільки матері було комфортно.
- Знаєш, я втручатися не маю права. Хлопець подорослішає, сам вирішить як краще. Давай ми на якийсь час цю тему закриємо. Думаю на все свій час.
Збігає літо, коротшають дні. Сергій і Оля майже щовечора зустрічалися біля молодого дуба. Дівчина дуже сподобалася йому в останній вечір перед від’їздом, поцілував її в щоку,
- Я думав після дев’ятого класу йти навчатися та тепер вирішив закінчити одинадцять класів. Ти підростеш, може в одному місті виберемо технікум чи інститут.
Її очі округлилися, хитро позирнула,
Що дружба продовжується? Ти не зникнеш, як слід на воді.
Обіцяю, не зникну!
*
Дід і Сергій повернулися в місто. Та хлопець так зрозумів, що через кілька днів він повернеться в село. Допоможе викопати моркву, буряки, зібрати кукурудзу. Хоча наміри в діда були залишитися і на зимовий період, принаймні, так зрозумів Сергій.
Вдома, як завжди мама на роботі, на кухні. Олег за планшетом, за телефоном. Сергій помітив обоє засмаглі, значить десь таки відпочивали, але напевно купалися в морських хвилях.
Він перебрав книжки, купив зошити, канцелярські предмети. Через два дні в школу, одяг вирішив приготувати завтра.
Цю ніч спав неспокійно, наснилася річка, чорна вода, сильна течія і ніби він з неї не може вибратися. Десь здалеку голос Олі, а потім сміх. Зірвався з ліжка, відчинив вікно. Місяць уповні ніби зазирає до нього, підморгує. На кухні випив води, на годиннику друга ночі. Важко перевів подих, повернувся в ліжко. Довго крутився, але все таки вдалося заснути.
Вранці чує голоси, Олег щось розповідає, мати сміється. Потім її голос,
- Все нормально, ну трохи, як сова надується, відійде. Він мене любить, все пробачить.
Після ванної кімнати, Сергій зайшов на кухню. Побачивши Олега, який стояв біля вікна, зблід. Стиснувши два кулака, став ними стукати,
- Ти в що вбрався? Як ти посмів торкатися моїх речей?!
Поміж них вже стоїть Олена,
- Сину, ці джинси ж на тебе трохи в поясі більші, не варто так реагувати. Підемо тобі нові купимо! Я сьогодні вихідна.
Він ніби трохи охолов. Та на бильці стільця, помітивши куртку, ту що має носити в школу, різко по підлозі відвинув стілець, так що скрізь рознісся гул.
- Мамо, а це що? Що коїться в нашому домі? За кого він тебе має? А ти мене? Під його дудку граєш.
Олег в з холодильника витягнув пляшку пива, крутнувся,
Сама з ним розбирайся, обіцяла все владнати. Ось бачиш яке твоє зіллячко.
Сергію вогнем запекло в очах, обома руками взявся за голову, зник у своїй кімнаті.
Олена трохи задумавшись направилась за ним.
Він лежить ниць на ліжку, його плечі помітно трусяться. Вона це помічає та все ж присіла на стілець,
- Сину заспокойся, піднімайся. Пройдемося по магазинах. У нас вчора відкрився новий магазин секонд-хенд. Я вчора прикинула оком, там на тебе є гарні речі, вибереш які хочеш.
Він піднявся, кліпає очима, щоб позбутися сліз. Мовчки взяв рюкзак, поклав у нього кілька речей з одягу, в клітчасту сумку поклав книги, зошити, канцтовари. Олена в подиві дивиться на нього,
- Сину, ти куди? Незрозуміла?
Сумнів гриз її душу, невже піде? Плечі напружені мов струни,
Різко рукою, взявши його за плече, повернула до себе,
- Що ти коїш? - гучний крик рознісся по квартирі, луною відбився по кутках.
- Мамо! Моя чаша терпіння лопнула! Лопнула, як бульбашки в газованій воді.
Стрімко обійшов її, йшов до виходу. Вона кинулася за ним. Двері чомусь не зачинилися, повітря під’їзду зі своїм затхлим запахом вдарило в її обличчя.
Сергій вийшов з під’їзду, нічого не помічаючи, повернув на стежку вздовж будинку. Раптово гучний голос діда Андрія зупинив його,
- Ти, чого не вітаєшся?
Помітивши на лавці рюкзак, біля нього діда, що зробив крок до нього, продовжив,
- Але вибач за дурне запитання. Я все чув! Думав у вас вже почалося рукоприкладство. Та потім зрозумів, що це ти так спілкуєшся з мамою.
Схилившись, ховаючи заплакані очі, він стоїть перед ним, як учень перед вчителем,
- Діду, я прошу… я ситий по горло, не можу дихати. В мене скоро дах поїде. Я не можу зрозуміти чому до мене таке ставлення.
Андрій теплим поглядом намагається зазирнути в очі,
- То ти куди намірився?
- В село. І не відмовляй мене. Мені з бабусею Мариною тепло, комфортно. Вона мене розуміє, завжди щось порадить.
- Ну, як кажуть, з Богом! Тільки ти не дуже поспішай, я не такий спритний, не той вік. Але нам з тобою по дорозі. Вона чекає на нас.
Дві постаті, зникли за будинком, в надії до нового, кращого життя.
01.10.25 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2025
автор: Ніна Незламна