Ззовні - сто твоїх випадів,
Та я - море прилежності:
Не зважаю на викиди
Почуттів незалежності,
Не зважаю на зойки, що
Запізнились у досталі...
Я вже - сталь із горновища,
Неразово, у просторі
Маслянистого зарева
Дивних пут загартована...
Ти - жага мого марева,
Так оманливо скована,
Неймовірна безмежністю,
Та крихка протилежністю...
Неймовірна... та дивна,
Лиш своєю бентежністю...
То було... лише спогади,
Що потанули прикрістю...
Загартовані часом,
Загартовані милістю...
Затамований подих
В затамованій силі...
Зачерпаю я спо'вна,
Ніби прах із могили:
Геть забуті забави -
Геть забуті прокльони...
Чи заради Ви слави
Підняли своє лоно,
Підняли своє его
Та й супроти живого...
Карбував я навіки
Кожне мовлене слово...
...
Та тепер.. твої випади -
Лише море прилежності...
Не зважаю на викиди,
Я - лиш пік незалежності,
Не зважаю на зойки, що
Спізнились у просторі...
Я вже - сталь із горновища,
Неразово, у просторі...
...
Лише час в своїм прагненні
Не спиняється, вражено...
Чи безмежно нестриманий...
Чи безмежно ображений...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049584
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2025
автор: Володимир Науменко