[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1jMHCvFRMP4[/youtube]
Сумує сад, покинутий людьми,
Яку він принесе тепер їм втіху?
В неспокії давно його думки,
Посіяли в душі його зневіру.
Стоїть старий, журливий і безлистий,
Деінде якась пташка залетить.
Затягнутий імлистою журою,
Він зможе, кого схоче, засмутить.
Стоїть лавчина під розлогим дубом,
Це він є свідком тих щасливих днів.
Згадати ті події тепер любо,
І зберегти у пам"яті надовго він зумів.
А час летить, керує це він нами,
Комусь дарує радість, чи печаль.
Та довго не загоює він рани,
Візьме усе розіб"є, як кришталь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049567
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2025
автор: Н-А-Д-І-Я